Замість грамотного і швидкого наступу бійці ЗСУ потрапили в справжню людську м’ясорубку. Але влада це приховує.
Майже рік політичні лідери країни і військове командування готували населення до майбутнього «контрнаступу». Він повинен був бути жорстким, швидким, чітким, європейським. Мінімальні втрати, при максимальній ефективності. Іншими словами контрнаступ «повинен був стати прямою протилежністю російським» м’ясним штурмам в районі Бахмута і Вугледара.
“Леопарди», «Бредлі» і “Хаймарси” повинні були швидко розтрощити оборону противника і повернути Україні контроль над своєю територією. І ось конрнаступ розпочався … і що ми бачимо? А бачимо ми рівно той же самий «м’ясний штурм», що і у орків Пригожина. Тільки тепер в ньому беруть участь бійці ЗСУ.
Наші війська, оснащені найкращою західною технікою, які пройшли навчання у військових інструкторів НАТО, фактично надсилаються військовим командуванням на забій. З фронту надходять жахливі подробиці: атаки проводяться без будь-якої належної підготовки, не рахуючись з втратами, «м’ясні хвилі», «м’ясний штурм», гори палаючого людського м’яса. Вищі офіцери ЗСУ виявилися нітрохи не краще, нiж м’ясникі «Вагнера». Все ті ж помилки, все те ж байдуже ставлення до життя людей.
Якщо хто не знає, то війська атакують кількома ешелонами. Коли перший ешелон несе непоправні втрати, його відкликають назад, а в бій йде другий ешелон. Коли і він лягає кістьми, навіть не дійшовши до першої лінії оборони противника, солдати і офіцери третього ешелону задаються закономірним питанням: “чи розуміє командування, що взагалі воно робить?». А від таких думок один крок до дезертирства. Це стосується не тільки звичайних, але і елітних військових з’єднань.
Бойові товариші, які пройшли вогонь і воду, повідомляють, що навіть в 37 бригаді морської піхоти кількість «відмовників» обчислюється десятками. Бійці відмовляються йти в до «м’ясного штурма». Дійшло до рукоприкладства з офіцерами. Почалися заворушення в 35 і 36 бригадах морської піхоти, які йдуть у другому ешелоні і бачать, як їх товаришів бездумно кидають в лобові атаки на найпотужніші позиції противника. Особливо нервують бійці 71-єгерської бригади і тероборони. Їх то вже точно не пошкодують.
Пора казати прямо – завдання, яке ставить командування, нерозв’язна.
Прорвати російські укріплення під Вугледаром наявною кількістю військ технічно неможливо. Так не воюють. Схоже, що в Києві цього не розуміють. На місцях, звичайно, розуміння є, але командири бригад більше бояться немилості центру, ніж малопочесного звання «м’ясника». Тому вони женуть і женуть бійців на смерть. Одним з найстрашніших командирів подібного роду є сумнозвісний Юрій Содоль, який готовий покласти всі підконтрольні йому війська, але не припиняти атаки.
Не дивлячись на весь піар, командування ЗСУ за останній рік нічого не зрозуміло, і нічому не навчилося. Воно повторило усі помилки російського генералітету, і фактично перемелює наші кращі бригади в лобових атаках.
Найстрашніше, що ці жахливі помилки військового керівництва намагаються приховати і замовкнути, прикриваючись патріотичними гаслами і закликами «не кошмарити війська і тил».
Зрозумійте, саме те, що ви мовчите, і є головною допомогою ворогові! Якщо мерзотники в погонах покладуть всіх наших хлопців в божевільних лобових атаках, то хто буде захищати країну? Навіщо потрібні були багато місяців тренувань, вивчення західної військової техніки і новітніх тактичних прийомів, якщо хлопців тупо кинули на забій?
Завдання громадянського суспільства полягає не в тому, щоб замовчувати такі страшні речі, а, навпаки, прямо говорити про них, розкривати назрілі «гнійники», жорстко направляти і (А якщо потрібно, то і поправляти) військове командування і політичне керівництво країни.
Інакше чим ми відрізняємося від тієї ж горезвісної русні?