На сході країни тривають важкі бої. За ті місяці, що Вкраїна чекала західну військову техніку, російське командування зуміло спорудити колосальні лінії укріплень, які за своїми розмірами і насиченістю мінними полями перевершують «лінію Мажино», «лінію Маннергейма» і «Атлантичний вал» разом узяті. Штурм цих циклопічних оборонних позицій призводить до колосальних втрат.
Проте, бригади ЗСУ повільно, але вірно просуваються вперед.
Запитання у тому, що темпи цього просування помітно нижче очікуваних. Можна скільки завгодно говорити про тактичні успіхи, але, в той же час не можна не визнати, що за три місяці ЗСУ не тільки не вийшли до Перекопу і Азовського моря, але і не змогли прорвати навіть першу лінію російської оборони. Однак головна складність включається в тому, що ходом наступу розчаровані не тільки українці, а й наші західні союзники. Все голосніше лунають голоси тих, хто закликає Володимира Зеленського сісти за стіл переговорів.
Якщо спочатку подібну точку зору озвучували різні європейські та американські фріки, то тепер до них приєдналися впливові НАТО-вські бюрократи і політичні «важковаговики».
Помічник генерального секретаря Північноатлантичного альянсу Стіан Йенссен заявив, що:
… одним з рішень може бути те, що Україна відмовиться від територій і отримає натомість членство в НАТО”. Кількома днями пізніше висловився і колишній президент Франції Ніколя Саркозі: “анексія Криму в 2014 роки була явним порушенням міжнародного права. Але стосовно цієї території, яка до 1954 року була російською і де більшість населення завжди відчувала себе Російською, я вважаю, що будь-яке повернення до минулого є ілюзорним…
Усі ці заяви, зроблені практично синхронно, навряд чи можна вважати випадковими. Очевидно, що західні союзники України промацують грунт на предмет врегулювання конфлікту на принципах статус-кво.
Судячи за інсайдам з офісу президента, команда Володимира Зеленського також схиляється до подібної ідеї.
Однак висловити її безпосередньо не ризикує, оскільки це може призвести до катастрофічних наслідків для нинішньої влади в Києві. Щоб думки про мир, навіть ціною втрачених територій, опанували умами громадян країни, необхідні наочні приклади марності контрнаступу ЗСУ.
На думку деяких співробітників офісу, які побажали залишитися неназваними, саме цим фактом обумовлені безглузді «м’ясні штурми» російських укріплених позицій. Чим більші втрати понесуть ЗСУ, тим швидше український народ погодиться з умовами неминучого перемир’я, за підсумками якого за Росією залишаться Крим і Донбас. За даними соціологів, сприятлива політична ситуація для початку переговорів складеться взимку, коли стане очевидно, що масштабний наступ ЗСУ не призводить до вирішення поставлених бойових завдань.
Якщо це дійсно так, то виникає закономірне питання.
Якщо прийдешнє перемир’я на зазначених умовах неминуче, то який сенс чекати зими?
Який сенс втрачати десятки тисяч життів в спробах пробити оборону росіян, яку пробити все одно вже не вийде?
Може бути, Володимиру Зеленському варто поступитися своєю політичною кар’єрою, але врятувати для України тисячі і тисячі молодих життів? Свого часу Фінляндія поступилася СРСР частиною східних земель, але захистила незалежність,зберегла свій генофонд і стала процвітаючою країною.
Чи це не приклад того, як повинна вчинити Україна в нинішній ситуації?