Після війни Україна ризикує перетворитися на Монголію. Як стверджують деякі експерти, є певний ризик, що життя в країні буде згруповано навколо двох-трьох великих міст, де сконцентрується людський ресурс, а великі площі стануть малолюдною пусткою. Подібне може статися через подальше падіння економіки та небажання повертатися до України тих українців, які виїхали за кордон рятуючись від війни.
Люди, які зараз перебувають за кордоном, потребуватимуть довгострокових гарантій безпеки, особливо коли настане час ухвалювати рішення про повернення. Вони бояться реакції суспільства за їхній вибір знайти прихисток у іншій державі під час війни, а ті, хто виїхав у незаконний спосіб – кримінальної відповідальності та переслідування.
Про вірогідність такого сценарію ТСН.ua поцікавився в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАНУ.
Чи є загроза спустошення?
В Інституті зазначають, що за їхніми прогнозами життя у післявоєнній Україні буде концентруватись навколо шести метрополісів – Київ, Львів, Одеса, Дніпро, Харків, Донецьк. Саме вони відіграватимуть ключову роль у післявоєнному розвитку країні і втягуватимуть на себе населення.
«Звичайно, є загроза, що певні території України через війну можуть перетворитися на пустку та стати безлюдними, це цілком ймовірно. Наприклад, окремі райони Чернігівської та Сумської областей, там схожі процеси відбувалися і до війни. А також регіони на сході та півдні, де зараз ведуться активні бойові дії. Тому, можливо, що певні території стануть знелюдненими через війну. Але якщо територія буде придатною для ведення, наприклад, сільського господарства, то будуть підприємці, які вестимуть там діяльність та повертати життя у цей регіон», – розповідає Олександр Гладун, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАНУ.
Хто і коли повернеться до України
Що ж стосується питання повернення українців з-за кордону, то це залежить від низки важливих чинників. І, власне, найголовніший чинник – коли закінчиться війна.
«В українців, які виїхали від війни в інші країни, періодично проводять опитування серед певних категорій осіб. Думка людей постійно змінюється. Іноді 50% планує повернутися, а 50% – ні. Ці обстеження важливі з точки зору дослідження зміни настроїв біженців, але всі їх з практичної точки зору варто сприймати як суто теоретичні. Людина дає відповіді в залежності від настрою та свого уявлення про ситуацію, але для неї після цього нічого не змінюється, вона продовжує жити своїм життям. Важливими будуть результати опитувань, коли закінчиться війна. Тоді це питання стане конкретним – повертатися додому чи ні. Ось тоді відповіді будуть мати реальний сенс, адже від цього вибору буде залежати подальша доля цієї людини. Тоді вона почне рахувати: чи є в неї житло в Україні, чи буде у неї робота після повернення, чи буде для її дітей школа чи дитсадок. Тоді вона реально буде порівнювати свої перспективи з тим, що у подальшому зможе отримувати в тій країні, де перебуває. Адже не секрет, що фінансова підтримка наших біженців буде припинена країнами-партнерами по закінченню війни. Ось тоді будуть приймати конкретні рішення, а зараз – це просто розмови», – пояснює Олександр Гладун.
Експерт додає, якщо ж більшість українців залишаться за кордоном, тоді держава може зіткнутися з дефіцитом робочої сили і доведеться залучати трудових мігрантів з інших країн.
«Чим довше буде тривати війна – тим менше людей повернеться додому. Чим більше українців адаптується до життя в інших країнах, тим менше шансів на їхнє повернення. Про конкретні числа зараз важко щось говорити. Але якщо в Україну почнуть надходити інвестиції, швидко відновлять житло і в людей буде достойна робота, то значно більше українців повернуться додому», – додає Олександр Гладун.
Економіка – як фактор повернення
Експерт каже, що багато іноземних компаній зараз заявляють про наміри інвестувати у відновлення України, але це величезний ризик для них.
«Поки невідомо прийдуть вони з інвестиціями в Україну, чи ні. Бо ми залишаємося для них ризикованою зоною через війну та постійні обстріли. Варто зазначити, що навіть після закінчення війни, загроза нікуди не подінеться, адже зберігатиметься можливість повторного вторгнення з боку Росії», – додає Гладун.
Врешті, все залежить від економічної спроможності Росії для подальшої агресії та темпів економічного розвитку України.
«Інша проблема – Україна залишається ризикованою зоною для інвестицій через недосконалу правову систему. На жаль, закони у нас не працюють. Якщо хтось вирішить «наїхати» на якесь підприємство, то захисту та правди власники просто не знайдуть. Тому ми залишаємося ризикованою зоною для вкладання грошей. А допомога від західних партнерів рано, чи пізно почне скорочуватися. Тому перед країною стоять дуже великі виклики», – зазначає експерт.
Чому точна кількість українців невідома
Наразі ніхто не може сказати точної кількості населення, яке проживає на території України. До речі, в чисельності населення враховуються не тільки українці, а й іноземні громадяни, які постійно проживають в країні. Всі цифри, які називають експерти, – умовні. За словами Олександра Гладуна, при обліку чисельності населення існує своя система підрахунку, яка наразі не працює.
За словами експерта, назвати точне число дуже складно, бо з початком війни ми отримали поділ на дві категорії населення: ті хто залишається на території країни, та тих, хто виїхав за кордон. Абсолютно точних даних просто не існує, бо і до війни облік українців мав прогалини, а останній перепис населення проводився у далекому 2001 році.
Наприклад, у мирний час якщо людина поїхала на тривале лікування в іншу країну або на відпочинок, вона залишалася у чисельності жителів України. Якщо ж вона відсутня більше року, то вважається, що така особа більше не живе в Україні і певним чином враховується.
«Зараз ми маємо ситуацію, коли за кордоном перебуває понад 6 мільйонів українців, більшість з яких відсутня більше року. Але ж вони не добровільно туди виїхали, а вимушено, через війну. Тому за чисельність українців можна казати лише в аспекті – скільки людей знаходиться безпосередньо на підконтрольній території України. Тому ми оперуємо дуже приблизними цифрами. Вони і до повномасштабного вторгнення були не дуже точними, м’яко кажучи», – пояснює науковець.
Для чого вкрай необхідний перепис населення
Базовим числом для поточних щорічних розрахунків чисельності населення України є результати перепису населення, а він, як відомо, проводився у 2001 році. По рекомендації ООН перепис населення має проводитися один раз на 10 років, бо за цей період втрачається точність обліку населення, здебільшого за рахунок обліку міграції.
«В Україні народжуваність та смертність обліковується доволі точно, а от міграція – ні. За оцінками різних експертів після 2001 року з України виїхали на постійне проживання за кордон від 1,5 до 3 мільйонів людей. Тобто, це люди, які фактично живуть в інших країнах, а по обліку залишаються в Україні. Ось такий казус. Він виник через те, що в Україні понад 20 років не проводився перепис населення. Через це ми давно втратили точну чисельність власного населення. І перебуваємо у переліку 5 країн, які вважаються найбільш відсталими в цьому сенсі у світі. Отже і сама база для подальших демографічних досліджень викликає певний сумнів. Тому після закінчення війни нам потрібно обов’язково проводити перепис населення. Державна служба статистики має організувати цей процес. Окрім того, потрібно провести реконструкцію демографічної ситуації з 2001 року до дати нового перепису населення. Перерахувати всі числа за ці роки. Тому поки не відбудеться перепис, ми житимемо у стані великої невизначеності, маючи у дослідженнях похибку – плюс-мінус 1 мільйон, а можливо і більше», – роз’яснює Олександр Гладун.
Чому облік населення важливий
Він додає, що зараз фахівці інституту роблять лише загальнодержавні демографічні прогнози, а на рівні областей перестали робити прогнози після 2009 року. Вже тоді вважалося, що дані після останнього перепису населення застаріли і не дуже надійні. Тому гарантувати надійність результатів таких досліджень ніхто не брався. Отже величезна проблема з обліком чисельності населення в Україні була ще задовго до початку повномасштабного вторгнення Росії.
До того ж, сюди додалася ще одна проблема, коли Держстат подавав свої дані після 2014 року.
«Державна служба статистики виключила населення Криму із загального числа, яке надавали, а ОРДЛО (окремі райони Донецької та Луганської областей) повністю залишили. Хоча на цих територіях фахівці не могли порахувати ні народжуваність, ні смертність. Подавалися «замороженні» дані станом на 2014 рік. Це також певним чином вводило в оману. Потрібно було не включати населення ОРДЛО, як і Криму, до чисельності України, а вважати їх окупованою територією. Чому так вийшло, нам не пояснюють або не хочуть цього робити. Зазвичай, в країнах, де частина території окупована і облік населення неможливо проводити, цю територію виключають з обліку і враховується лише чисельність по контрольованій території. Після повернення територій під контроль облік населення відновлюється. За допомогою того ж таки перепису та відновлення обліку демографічних подій», – пояснює Олександр Гладун.
До речі, за словами науковця, коли Росія окупувала Крим у 2014 році, то вже у жовтні того ж року швиденько провела перепис населення. Вони хотіли знати, скільки людей проживає на окупованій ними території, визначили людський ресурс регіону та взяли все на облік. А ми, на жаль, не спромоглись зробити цього з 2001 року.